«Я не поет, але вірші самі ллються з моєї душі і лягають на папір»,- почав свою розповідь колишній учень Ковельського профтехучилища №7, учасник Майдану, АТО Олег Антонюк, прийшовши на зустріч з учнями гуртожитку.
Хлопці зацікавлено слухали про бої під Авдіївкою, Іловайськом, а дівчата ловили кожен рядочок його поезії про перше кохання.
Я люблю дзвінкі струмочки,
Коли тане сірий сніг,
Я люблю ходить в садочок
Діток забирать своїх.
Я не міг ризикувати
Тим, що так в житті люблю,
Мусив зброю в руки взяти
Те, що можу, те й роблю.
Повчальною була і розповідь про роки, колигість опановував професію токаря в нашому навчальному закладі і як вона згодилась йому і на війні, і вдома на заводі Ковельсільмаш.
Щастя своє – кожен має шукати,
Треба боротись – борись!
Мама казали, повторював тато:
-Синку, в житті всьому вчись!